С природой дивной в нежной дружбе быть хочу,
Обворожили луг и лес, и речки плёсы,
Я удивляюсь солнца первому лучу,
Когда горит он серебром в ветвях берёзы.
Люблю смотреть на пламя яркое костра,
Когда повис вокруг покров безлунной ночи,
Чарует красотой осенняя пора,
Когда с небес взирают звёзды – Божьи очи.
Люблю послушать, как бежит в реке вода,
Смотреть, как в зеркале её резвятся ивы,
Природа щедро радость дарит без труда,
Восходы солнца всегда сказочно красивы.
Люблю послушать шум дождя и ветра вой
И в дни ненастья грома мощные раскаты,
С природой милой говорю я, как с живой,
На диво радуги любуюсь и закаты.
Счастливый я, когда смотрю на дивный мир,
В душе царит покой, уходит прочь тревога,
Краса природы чудной – вечный мой кумир,
Я радуюсь красе, в ней зримо вижу Бога.
Анатолий Болутенко,
г. Гродно, Беларусь
Родился в 1936 году в Беларуси, 37 лет прожил в Украине, в том числе, 31 год в городе Львове, теперь живу в Беларуси, в городе Гродно.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
